Володимир Дегтярьов: ”Знання – дія – результат”

Володимир Дегтярьов, директор PR-агентства Newsfront, розповідає в інтерв’ю MOOCology про перспективи української онлайн-освіти.


Чи намагався ти слухати курси на навчальних онлайн-платформах?

Так, звичайно. Коли шукав якісь речі, які дотичні до моїх хоббі чи бізнесів, починаючи від операційного менеджменту до фізіології спорта, є такі на Coursera, але жодну з них я не закінчив…

А причина?

А причина – необхідна серойзна внутрішня або зовнішня потреба чи якийсь мотив. Так само як в спорті, є три речі: дедлайни, комьюніті та соціальний тиск. Або дійсно потреба, коли ти відчуваєш, що тобі чогось конкретного бракує – навичок, знань тощо. В мене ще не було такого внутрішнього чи зовнішнього поштовху, який був би таким критичним.

Коли ти вперше почув про онлайн-освіту?

Вперше почув про це ще тоді, коли почав досліджувати iTunes та побачив iTunes University десь 4 роки тому і перші лекції з “Теорії Ігр” я дивився як раз на цій платформі. Потім в якийсь момент з”явилась Coursera. Пам’ятаю, виникло бажання записатися на все, що можна! В результаті записався на 5 курсів наперед. Почав слухати, записався на “Теорію Ігор”, яка виявилася досить складною.

Потім пішов операційний менеджмент, тому що тоді мені хотілося як гуматарію, який став керівников компанії, зрозуміти трошки більше процеси з середини. І от, напевно, операційний менеджмент я пройшов найглибше, аж поки не заліз в такі дебрі, де вже зрозумів, що це вже точно мені не буде потрібно. З останнього – сподобалась мені платформа iVersity, де дуже короткі та класно інтегровані блоки та матеріали.

Коли ти вперше почув про онлайн освіту в Україні чи знаєш про проекти на нашому ринку?

Окрім як від тебе, Андрію (MOOCology, – ред.), ні. Хіба що, вчора чув про онлайн-курс польської мови для українців.

Який зараз стан української освіти, чи потребує він інновацій та модернізації?

Це, напевно, риторичне питання. Освіта зараз серйозно відстає від того, що відбувається навколо, в соціумі Україні. На конференції “Brain Basket“ журналісти запитали про те, чи є сенс в Міністерстві освіти, яке визначає певний навчальний план чи треба це віддати на відкуп бізнесу, який буде визначати, чи потрібен конкретний різновид освіти. Тонка грань – що має бути перше: попит чи пропозиція? І те, як швидко розвиваються діти і технології зараз, моя дворічна донька розлочує iPhone чи iPad, – це показово. Школи вже не встигають.

Українська освіта безумовно потребує інтервенції сучасних технологій?  

Освіта вже десь намагається це робити, нові викладачі вже використовують якісь програми для розпізнання текстів тощо. Це для мене була дивина. Технологічний прогрес.

Volodymyr_Degtiariov_New_Perspectives_2

Чи варто в самих ВНЗ впроваджувати і надалі дистанційне навчання?

Мені важко на це відповісти, адже освіта це ще й елемент соціалізації і якихось навичок міжособистісних і все одно людина живе в суспільстві, де було б непогано вміти спілкуватися та будувати соціальні зв”язки. Крім того, навчання в колективі, якщо подивитися на західну модель, де нема жорстко закріплених груп, це важливий елемент. Коли людина приходить далі на роботу в офіс, вона має вміти спілкуватися за будь-яких умов. Тому, відкидати присутність фізичну я б не став, але інше питання – наскільки дійсно багато треба проводити час в аудиторії. Власне, сама класична модель читання лекцій вже пережила себе.

Можна говорити про те, щоб давати лекції онлайн, а практичні заняття з доданою вартістю знання в класах?

Так.

А ці додаткові знання будуть високо цінуватися?

Безумовно.

А чи можна за такі знання брати гроші?

Мені здається можна і треба з декількох причин. Перше – це те, що це є якийсь бізнес, є якісь люди, які забезпечують все це. Друге – це питання внтурішньої мотивації людини або компанії. Коли людина або компанія заплатила свої гроші, вона більше цінує свій час і можливості.

Якщо проводити аналогію з спортом, то для реєстрації на Ironman потрібно завчасно заплатити 600-800 доларів. І ти вже вмотивований. Ти розумієш, що вже віддав “Х” грошей, інвестував. Крім того, ти ще й всім вже розповів, що береш участь у змаганннях і давати задню вже не хочеш. Це теж мотивує. Мені здається, що дуже важливий елемент у будь-якому навчанні це те, як людина потім починає це застосовувати. Частіше за все класичні тренінги чи семінари майже не дають результат, який можна втілити прямо відразу. Більшість людей просто гарно проводять там час.

Я зробив для себе висновок, що коли я відправляю когось із своїх працівників на конференцію тощо, я хочу побачити результат, якісь конкретні кроки – нові контакти, які трансформуються в щось, що людина починає робити по-новому. Якщо людина сходила на такий захід і нічого не змінилося в її діях, то вона нічому не навчилася, а просто сходила на розвагу. Мені здається дуже важливим те, щоб будь-які знання конвертувалися в ідеї, які конвертувалися б в дії, а ті  – в результат.

Повернемося до онлайн-освіти. Які можуть бути мінуси?

Відсутність сильного тиску, тобі не треба йти у фізичне приміщення, а це і плюс і мінус в залежності від того, наскільки мотивована сама людина. Напевно, це і буде мінус.

А що можна назвати плюсами?

Гнучкий графік, географічна свобода, різноманітне ком’юніті – на якомусь курсі на платформі Coursera, який слухають 20-30 тисяч людей, можна знайти сотню директорів PR агенцій. І саме з ними ти вже будеш обговорювати необхідні та цікаві тобі речі.

Який зараз освітній ринок України? Чи готовий він прийняти таку модель, яку пропонує MOOCology?

Я бачу, що є декілька моделей шкіл, які працюють за дистанційно-офлайновою системою. Наприклад, “Чартерний інститут маркетингу“. Це британська франшиза, яка дорого коштує, але ти можеш отримати там королівський диплом. Працює ось як: ти реєструєшся, платиш гроші, отримуєш список книжок, які маєш прочитати, отримуєш завдання написати “Х” робіт для оцінки в Лондоні, а один раз на місяць ти фізично присутній весь день на якомусь модулі.

Volodymyr_Degtiariov_New_Perspectives_3

Чи є ще альтернативи?

Крім того, є одно-дводенні семінари та майстеркласи. Сьогодні та завтра ми, наприклад, навчимо вас писати – ось вам 20 спікерів. Я в це не вірю, адже найважливіше – це подальші якісь кроки, а плюси довготермінових курсів це те, що ти власне фізично робиш якісь речі і мотивація вже не тимчасова.

Коментарів немає.

Залиште свій коментар