Топ-менеджмент освіти: Олег Дерев’янко

На розмову з екс-заступником Міністра освіти і науки України Олегом Дерев’янко запросило  онлайн-видання «Студвей».


Головні люди української освіти розповідають, чому вони (не) зробили те, що пообіцяли, і обіцяють те, що (не) буде реалізовано – у новому спецпроекті «Топ-менеджмент освіти».

У вас маленькі діти, і всі вони, наскільки я розумію, вже ходять до школи. Скажіть, будь ласка, ви допомагаєте їм робити домашнє завдання?

Насправді, не такі вже й маленькі – старшій дочці 11 років, молодшій 8, а сину 5. Коли звертаються – допомагаю, але така необхідність виникає дуже рідко.

Але якщо у них виникають певні складнощі – вони звертаються до вас із запитаннями? Чи є речі, які не подобаються їм у школі?

Іноді виникають складнощі, але вони стосуються переважно взаємин з іншими дітьми, а не навчання. Намагаюсь допомагати їм приймати власні рішення, хоча в деяких ситуаціях доводиться давати безпосередні поради щодо подальших дій.

Щодо планів: де отримуватимуть освіту ваші діти? В Україні чи за кордоном?

Думаю, вони обов’язково будуть навчатись і в Україні, і за кордоном, і онлайн.На момент їхнього вступу, вища освіта в Україні та світі вже не існуватиме в тому вигляді, в якому існує зараз.Еталоном вищої освіти буде поєднання онлайн-начання, офлайнових університетських курсів, проектної роботи та спеціалізованих стажувань.

Престижність навчального закладу, де студент отримуватиме диплом бакалавра чи магістра, матиме менше значення, ніж сьогодні. Адже роботодавці будуть звертати увагу на успіхи апліканта в командних та власних проектах та на перелік здобутих кваліфікацій.

DSC_0046

Ви брали участь у багатьох міжнародних проектах у галузі професійних послуг, ІТ, виробничих і сервісних підприємств. Але ваша безпосередня спеціалізація – антикризовий менеджер. Людина цієї професії повинна вміти аналізувати, стратегічно мислити й оперативно приймати рішення в доволі напружених умовах. Скажіть, як спеціаліст, в чому полягає криза української освіти та як починати з нею боротися?

Наша система освіти потребує чотирьох ключових інновацій.

Найважливіша з них – інновація контексту. Ми мусимо зробити так, щоб вчителі та учні почали сприймати освіту в іншому ключі. Вони повинні відчути себе невід’ємною частиною глобальної системи, адже треба усвідомлювати величезні можливості, котрі нам пропонує світ. Це взаємна робота школи, суспільства і батьків.

Друге – це інновація мотивації. Мусить змінитися парадигма сприйняття освіти як певного виробництва, в яке «постачається сировина» (у вигляді дитини або студента), а «на виході» отримуємо певний продукт. Батьки та студенти повинні нарешті переосмислити значення освіти й зрозуміти, що виш – це більше не «конвеєр» однакових дипломів.

Один зі шляхів втілення цієї інновації – створення масштабної медійної складової: художніх і документальних фільмів, соціальної реклами і всього того, що змінювало би ставлення батьків до розвитку та освіти дітей і самих себе.

Третя – інновація управління. Її суть – нова роль директора школи або ректора вишу: оновлення вимог до їхньої кваліфікації, спеціальна підготовка директорів шкіл і налагодження правильного «механізму вибору й призначень». А також зміна підходів до розподілу державних фінансів і управління ними на рівні кожного закладу. Головна мета – забезпечити викладачам шкіл та університетів достойну зарплату й зробити професію престижною. Якщо цього досягти – тоді можна вимагати якість.

Ще одне важливе запитання. Як повернути повагу до вчителів і зацікавленість у їхній праці?

Якщо б, наприклад, сучасний випускник школи знав, що після завершення педагогічного університету він матиме якісну підготовку та відповідну кваліфікацію, завдяки чому буде запотребованим на ринку праці й отримуватиме, приміром, на старті 15 000 гривень – це стало б привабливою перспективою й сильною мотивацією для молоді.

Матеріальна складова є вкрай важливою. Без цього ми не залучимо талановитих випускників у педагогічні університети й реформа якості освіти буде неможливою.

DSC_0054

Нарешті, четвертий важливий елемент – інновація простору. Це і модернізація будівель шкіл та вишів, і створення нових освітніх просторів (публічних, віртуальних тощо). Простір дуже впливає на свідомість і поведінку, тому досить часто саме інновації простору стають каталізатором потрібних змін.

Як щодо інновації змісту освіти?

Саме це і є головною метою. Але запровадити новий зміст та покращити якість освіти без зміни парадигми, мотивації, управління й простору освіти – це видавати бажане за дійсне. Новий зміст не може народжуватися в таких умовах. Окрім цього, інновація змісту – це не одноразова дія. Потрібно створити таку систему, яка б надалі могла самостійно вдосконалюватися, в залежності від потреб людей та майбутніх нових викликів.

Нещодавно ви пішли з посади заступника міністра освіти і науки України. Аргументували тим, що посада заради статусу вас не цікавить. Натомість вас приваблює діяльність на користь суспільства. Не часто чуєш подібні заяви, тому виникає питання: в чому ви «не зійшлися» з керівництвом? Що пішло не так?

На сьогодні система державного управління побудована таким чином, що не дозволяє міністерствам рухатися в напрямку реформ із необхідною швидкістю. Реформа державної служби гальмується. Крім того, одразу після старту нового кабінету міністрів треба було вносити зміни в регламент, прибирати невластиві кабінету міністрів функції та передавати їх міністерствам.

Наведу один приклад. Щоб затвердити зовнішній вигляд атестата – потрібно приймати постанову кабінету міністрів, – це абсолютний нонсенс.

Цей приклад свідчить, що проблема в бюрократії?

Проблема і в бюрократії, і в політичній ситуації, і в управлінських компетенціях. За сьогоднішніх умов майже не відбувається змістовного діалогу щодо модернізації змісту освіти.

DSC_0011

В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що вийшли з міністерства, щоб мати повну свободу слова. А які існували обмеження? Про що вам заборонялося говорити?

Обмежень свободи слова не було, але якщо ми хочемо будувати державу з якісним державним управлінням, то мусимо дотримуватись етичних норм.

На посаді заступника міністра й керівника апарату, окрім адміністративної роботи, я багато часу приділяв змісту реформ. Я йшов у міністерство, щоб долучитися до команди й реформувати освіту. Коли побачив, що це неможливо, – зробив етичний вибір – вийшов. Проте я був держслужбовцем і вважаю, що для людини на такій посаді неетично публічно висловлювати негативну думку стосовно роботи організації, частиною якої вона є. Для політика – все ок, для службовця – ні. В стінах міністерства я говорив про все досить відверто.

Тим не менш, це дуже важливо. Ви казали, що «Україна потребує швидких і справжніх трансформацій, а не повільних “косметичних змін”». Очевидно, мова йде про чинного міністра освіти. Чим ви не задоволені? Як можете охарактеризувати діяльність міністерства на чолі з Сергієм Квітом?

З огляду на умови – міністерство досягло досить багато. Проте багато досі залишилося нереалізованим. Міністерство могло бути більш ефективним у процесі прийняття рішень, застосування проектного менеджменту й технологій управління змінами. Для реалізації справжніх реформ важлива ефективна взаємодія різних стейкхолдерів освітнього процесу.

Наприклад, новий Закон «Про вищу освіту» гарантує право вишів використовувати банківські (а не казначейські) рахунки для розміщення й використання коштів від власних надходжень, мати депозитні рахунки й отримувати з них додаткові доходи. Це звичайна управлінська трансформація, але вона суттєво впливає на можливість університетів залучати кошти донорів, брати участь в різномантіних програмах і проектах, у тому числі, міжнародних.

DSC_0063
Знадобилося кілька місяців, щоб узгодити з іншими міністерствами й прийняти відповідну постанову КМУ та зрештою застосувати цю норму. Це значне досягнення міністерства, попри всі перешкоди. Є багато інших прикладів конкретних кроків міністерства, але всі вони, хоч і мають правильний напрям, є “косметичними” і не дозволяють зробити справжній прорив до кращої якості.

Можливо, проблема в недостатньому державному фінансуванні?

Весь річний обсяг фінансування університетів в Україні – це менше, ніж, наприклад, бюджет одного Warwick University, в бізнес-школі якого я навчався. З іншого боку, держава не має ресурсів, щоб кардинально збільшити забезпечення університетів у найближчий перспективі. І навіть якщо б держава могла суттєво збільшити фінансування – університети все одно б не могли динамічно розвиватися, залучати на постійну роботу найкращих викладачів з України й усього світу. А без цього неможливо зробити прорив до кращої якості. І обмежені вони такою «дрібницею», як статус бюджетної установи.

Тому єдиний вихід, який у нас сьогодні є, – кардинально лібералізувати освітній простір, зняти з університетів статус бюджетних установ, дати їм можливість вільно розвиватись і ставити конкретні завдання під фінансування, яке надається. Це велика проблема, коли бюрократична система держави (міністерство, органи казначейства, КРУ, ДФІ та інші) повністю обмежує розвиток університету.

Але ліберальна модель, про яку ви говорите, можливо, буде спричинювати нові проблеми?

Звичайно, на короткому проміжку часу може збільшитися кількість фінансових зловживань, але це також буде інструментом в антикризовому менеджменті. Зможемо швидше «розбиратися» з тими університетами, які не здатні діяти за умов фінансової й академічної автономії, – ліквідовувати такі структури, приєднувати їхні матеріальні бази й переводити студентів до тих університетів, які здатні залучати класних фахівців, бути сучасними та розвиватись.

Для України цілком достатньо 50-60 університетів, але якісних! Окреме питання – це педагогічні університети й виші, котрі відіграють системну економічну й соціальну роль на регіональному рівні. Що робити з ними далі – є розуміння, потрібна лише політична воля й управлінська компетенція в реалізації.

Ви сказали про новий Закон «Про вищу освіту». Чи потрібен він у такому вигляді, в якому він є на сьогодні? Що вважаєте вдалим, а що – недоречним?

Я вважаю, що новий Закон «Про вищу освіту» був кроком вперед. Він вперше запровадив важливий для розвитку вищої освіти напрям: рух до академічної та фінансової автономії університетів. Разом з тим, в законі є багато недоліків. А ще багато проблем є в бюджетному законодавстві, яке обмежує діяльність університетів. Якщо ми хочемо, щоб студенти були вільними людьми, дослідниками і розробниками інновацій – як цього можна досягти в інституції, яка сама не є вільною в своїй діяльності?

По-друге, це закладені в законі управлінські процеси, зокрема, обрання керівників вищих навчальних закладів. Сьогодні стаття 42 закону фактично унеможливлює залучення до управління університетами класних фахівців з-за кордону – керівник має обов’язково бути громадянином України. Чомусь, наприклад, університет Великобританії може запросити керівника із США або навпаки, а ми в Україні не можемо.

DSC_0024

Така важлива тема сьогодення в Україні. Ви справді вважаєте, що не можна знайти в нашій країні ефективних управлінців?

Можна. Але, мабуть, корисно було б було реалізувати такий кейс на одному з українських університетів: запросити на позицію ректора фахівця, який, наприклад, мав досвід управління серйозним західним університетом, вивидення його з кризи (там також університети час від часу втрачають свої позиції і потребують антикризового менеджменту), розвитку і забезпечення лідерських позицій на міжнародному рівні. Хіба ні? Нам потрібно створювати університети-бренди!

Тут важливий сам принцип – ми або створюємо штучні непотрібні обмеження для розвитку або, навпаки, прибираємо їх. В будь-якому разі і західному фахівцю і українському потрібно пропонувати гідні фінансові умови, а це можливо лише зі зміною статусу університетів, принципів фінансування і звітності, запровадження правильних механізмів якісного управління університетами, в тому числі незалежних від ректорів Наглядових рад.

Є ще й інша вимога для ректора – 10 років педагогічного стажу.

Яке це має відношення до управлінця, так?

Так, треба розвести посади ректора університету, як фактичного СЕО і голови вченої ради, який справді має бути науковцем, формувати науковий порядок денний, дослідницьку діяльність і т.д. Ці позиції можуть поєднуватсь, але не обов’язково!

Один із найважливіших аспектів взагалі – сприйняття реформ суспільством. Нещодавно ми спілкувались із заступником міністра освіти та науки України Інною Совсун. Вона вважає, що одна з серйозних проблем – відсутність людей, які б роз’яснювали суть і необхідність будь-яких реформ. Але у Міністерстві освіти і науки є три прес-секретарі, які по факту виконують цю роботу. Вочевидь, їх недостатньо, щоб пояснити всій країні про необхідність і позитивні аспети певних реформ?

DSC_0018

Вони фактично цю роботу навіть не виконують, тому що ці три з половиною людини у прес-службі міністерства встигають лише публікувати новини про основні події освітнього процесу та діяльність самого міністерства.

На вашу думку, хто і як повинен пояснювати ці зміни?

Це дуже влучне питання. Існують доведені практикою моделі впровадження змін і управління ними. Управління змінами – це фах! Людей, які мають відповідні компетенції, треба залучати і дослухатись до їхніх порад. Питання не лише в тому ЩО робити, коли йдеться про зміни, а й в тому – ЯК. В процесі впровадження змін досить часто гинуть найкращі ідеї лише тому, що неправильно з управлінської точки зору побудований сам процес. І ми бачимо свідчення цього сьогодні в усіх галузях і на всіх рівнях державного управління.

Перший крок, без якого жодні зміни не відбуваються – це створення sense of urgency, тобто відчуття терміновості і невідкладності змін, того що далі вже не можна не змінювати. У нас нібито це відчуття створене, так?

Другий надзвичайно важливий крок – це формування команд, агентів змін на всіх рівня, і серед усіх стейкхолдерів, тобто учасників цих змін. На жаль, цього поки що не відбулося і у міністерства сьогодні немає на це організаційного і фінансового ресурсу.

Третій крок – це формування візії змін. З цим у нас також є великі проблеми – спільної візії тих чи інших реформ в освіті у ключових стейкхолдерів або принаймні, їх найбільш активних частин, немає. Тому досі немає нового рамкового закону про освіту, чіткого бачення реформу загальної середньої, тобто, шкільної освіти і відповідного нового закону про неї, тому так важко йде імплементація нового закону про вищу освіту. Але все це – результат неякісного поки що другого кроку.

Правильні наміри і правильні дії – ось формула успіху!

Сьогодні ми багато говоримо про зміни й реформи. Як вважаєте, наскільки сучасний український студент готовий до «натиску» інформаційного потоку?

Це дуже складне питання. Я б радше сказав, наскільки український студент сьогодні готовий сприймати свою освіту і розвиток як власну відповідальність, а не як виконання якогось обов’язку перед батьками чи суспільством.

Інновація мотивації?

Так, одна з її частин. Фактично, студент приходить до університету вже з побудованою парадигмою освіти, де прийнятний «чітінг», тобто списування, плагіат, нечесна поведінка. Ця культура формується ще у школі, де це сьогодні не лише толерується, а й стимулюється шляхом наголосу на формальних оцінках за виконання завдань. Запам’ятовування ставиться вище здатності до самостійної праці і командної проектної роботи зі створення чогось нового.

І тут важливе питання. Чи проблема у студентах? Чи це можливо в рамках існуючої системи робочих процесів?

Це персональна відповідальність кожної людини. Врешті-решт кожна людина робить власний вибір.

Починати потрібно із себе.

Так, але це питання соціуму, що толерується, а що – ні.

Купує людина курсові роботи, займається плагіатом, списує – перелік може бути довгим – чи залежить подальший успіх від цих факторів?

Відповідь очевидна – надзвичайно залежить. Разом з тим, людина може йти на навчання в університет в рамках обов’язку перед батьками, а паралельно розвиватися в тому напрямку, який їй справді цікавий. Тоді займаючись формальним і нецікавим для себе навчанням, вона йде шляхом найменшого супротиву.

DSC_0018

Що ви плануєте робити далі задля розвитку і реформування української освіти, вже поза межами міністерства? І, найголовніше, яким чином?

Буду займатись активною громадською, освітньою і просвітницькою діяльністю. Ще до роботи в міністерстві я заснував Інститут самореалізації, який займається розповсюдженням знань і навчанням людей майстерності особистісного лідерства. В Інституті пропонують одну з найкращих в світі навчальних програм в цій сфері, автором якої є мій вчитель і друг Хітендра Вадхва (Hitendra Wadhwa) – професор професійної практики в Сolumbia Business School і засновник Institute for Personal Leadership.

Це ініціатива соціального підприємництва, адже всі доходи спрямовуються на розповсюдження в Україні принципів відповідального лідерства. Я переконаний, що всі проблеми, які ми маємо в країні, так чи інакше пов’язані з низькою якістю лідерства.

Планую вести активну діяльність в ініціативі School Angels, яка ось-ось стартує в Україні. Це громадський рух і онлайн платформа для взаємодії шкіл з успішними людьми. Вона залучатиме людей, які досягли певного успіху в житті і професії, дiлитися знаннями i досвiдом зі школою.

«Aнгели школи» будуть ділитись досвідом не лише свого успіху, а й помилок, і надихати вчителів та учнів до роботи над собою. Ініціатива має підтримку Міністерства освіти і науки і багатьох місцевих адміністрацій. Я переконаний, що вчити — це означає вселяти надію. Що вчителі лише відкривають двері, а входиш ти сам.

Крім того, я активно задіяний в діяльності Аспен Інституту Київ, зокрема в його програмовому напрямку (policy program) “Освіта і суспільство”.

Ще є громадське об’єднання і реформаторська платформа «Реформи Мають Бути Справжніми». До неї увійшло вже багато з найбільш прогресивних представників уряду, парламентарів та громадських діячів. Її мета – просування спільного бачення країни, викладеного у Маніфесті, до якого може приєднатися будь-хто.

Це досить насичений графік.

Так, є чим займатись, є і можливості, і механізми надалі брати активну участь в реформуванні освіти і країни в цілому. Головне – не посада і не повноваження. Один з основних принципів, який робить людину щасливою – це викладатись на повну у тій ролі, яку маєш сьогодні.
Фото: Влад Манжос.

Коментарів немає.

Залиште свій коментар