Роман Хміль: “Якісна освіта змінилася – тепер це онлайн”

Впливовий представник експертної ради фонду BrainBasket в інтерв’ю MOOCology прогнозує розвиток онлайн-освіти в Україні.


Розкажи, яка зараз склалась ситуація в українській освіті? На якому ми зараз етапі?

Ситуація, мені здається, передреволюційна чи вже навіть революційна. З прийняттям нового закону Згуровського-Квіта, який вже пройшов перше читання, і, я думаю, 100% пройде друге, відкриваються можливості для існуючих освітніх закладів легалізувати все те, що вкрай необхідно для якоїсь більш-менш ефективної роботи. Їм дозволяють залучати комерційне фінансування для своїх програм, вони отримують велику самостійність в прийнятті рішень: навчальні плани і так далі. Тобто, закон дуже прогресивний і він стане, я певен, революцією системи освіти. З іншого боку ми бачимо вже кілька років на Заході приклад онлайн освіти, коли провідні вузи відкривають лекції своїх найкращих викладачів на весь світ. Після цього, звичайно, є чим зайнятись в аудиторіях – це практичні заняття.

Це колосальний зсув в механіці освіти, тому що ідея дуже проста, але проривна. Є найкращі викладачі, які читають лекції і непотрібно 100 000 викладачів по всьому світі, щоб розказувати людям фундаментальні основи програмування. Так само непотрібно 150 підручників з історії України, потрібні 1-2, які класно написані і вони можуть використовуватись всіма. В цьому ідея онлайн освіти – записати лекції найкращих викладачів, дати доступ до цих лекцій мільйонам людей, тобто зняти обмеження аудиторії, коли лише 200 людей має змогу долучитись до знань. З іншого боку, це не означає повний перехід в онлайн. Для того, щоб засвоїти ці лекції потрібно проходити практичні заняття і це залишає простір для формування освітніх засобів нового типу. “MOOCology“– яскравий приклад такого заземлення онлайн освіти на український ринок, коли, створюючи Learning Hubs, можна допомогти людям засвоїти знання та отримати віртуальний диплом.

А чи готовий зараз середньостатистичний громадянин для того, щоб отримувати такий тип знань та й взагалі нові знання?

Безумовно, люди в Україні надзвичайно консервативні та не готові. І при цьому я б не бачив це величезною проблемою, питання за PR та просуванням цієї ідеї в маси. Мені здається, що люди в Україні просто не чули про це. Деякі журнали у нас присвятили цьому номери свої (Кореспондент, наприклад), але мало хто їх прочитав. Тому питання в тому, як донести до нашої аудиторії і в основному до батьків, що це є сучасною освітою, що якісна освіта зсунулась – тепер це онлайн і на це потрібно витратити певний час і ресурси, але це абсолютно можливо. Я впевнений, що за півроку-рік, з виходом цих проектів на ринок, можна буде залучити досить багато студентів, сформувати довіру до цієї нової парадигми навчання.

А чи змінює держава свою парадигму та ставлення до навчального процесу? Чи варто очікувати на те, що старі системи ВНЗ зможуть змінитися вже найближчим часом, щоб адаптуватися до сучасних навчальних технологій?

Це складне питання. З одного боку здається, що це скеля, яку неможливо зрушити, з іншого боку – вода камінь точить. Тому, це не питання одного року, але передумови всі є для того, щоб це зробити. Перше, я вважаю, що Кабінет міністрів дуже прогресивний зараз: Сергій Квіт та Павло Шеремета вийшли з провідних ВНЗ і налаштовані інноваційно та досить радикально.

З іншого боку є великий прошарок викладачів у ВНЗ, середнього віку, яким 30-40 та молоді викладачі, які хочуть робити потрібну справу, які так само заряджені і готові працювати, їм просто треба сказати, що потрібно. Тому, всередині освітніх закладів вже є прошарок, який готовий до реформ і зверху є політична воля це реформувати. Знову ж таки, я не скажу, що цього достатньо, адже зараз система дуже консервативна і їм зручно, як і будь-якій компанії, нічого не робити, тримати status quo. Тому, поки в нас не з’явиться комерційна система освіти, яка буде ефективно конкурувати з державною, нічого кращого, ніж здорова ринкова конкуренція не допоможе. От для мене особисто надзвичайно важливо допомогти підрости комерційному сегменту освіти, адже тільки так можна заставити державну систему прискоритись, інакше вона буде реагувати, але дуже повільно.

Найперші сфери, де варто задіяти нові технології освіти?

Очевидний сегмент – це IT технології, адже ринок вже сформувався і він потребує освіти. Є перспективні напрямки: робототехніка, біоінженерія, а також індустрія R&D та інноваційні індустрії, які можуть економіку України перевести з пост-індустріальної на інноваційну та економіку знань. Потрібно шукати такі напрямки, адже на світовому ринку конкурувати з технологіями попереднього століття неможливо. Якщо ми хочемо вивести Україну хоча б в ТОП-50, то ми маємо бути дуже технологічними.

Roman_Chmil_Interview_Ed_Is_Changing_2

Тобто ми будемо продавати свої знання на зовнішній ринок? А як бути з внутрішнім ринком?

Мені здається, що неможливо починати з внутрішнього ринку, важливо почати з аутсорсингу, залучення західних технологій і проектів до нас, після чого наші люди навчаться сучасним знанням і вони всі після того виходять зі своїми ідеями, роблять якісь стартапи і роблять продукти в Україні. Важливо розуміти, що зараз багато продукту створюється в Україні, реєструється на Заході і продається на Захід. Захист бізнесу в Україні, судова система, ставлення до авторських прав настільки деградоване, що зміни потребуватимуть значного часу. Зворотній бік в тому, що в Україні ніхто не хоче створювати власний продукт, адже його неможливо захистити. Відповідно, все йде на Захід і додана вартість створюється саме там, і податки платяться в тій країні, де продукт зареєстровано.

Повернемось до обговорення онлайн освіти. Романе, які можеш виділити плюси та мінуси інноваційного підходу до освіти?

Перше і найкраще – це те, що не потрібно ходити в класи та на лекції, а слухати все можна в комфортному для себе режимі та середовищі. Онлайн освіта дозволяє слухати лекції де завгодно, коли ти бігаєш, чи вдома, і це в тому темпі, який тобі зручний. В аудиторії для цього умови погані. Друге – це те, що можна отримати доступ до найкращих викладачів. Навчити будь-якій дисципліні можна будь-кого, але шлях до цього – зацікавлення. І в цьому є талант викладача а також ця алхімія освіти, щоб знайти підхід до мотивації студента і до його зацікавлення.

Не секрет, що викладання це теж талант, а талановитих викладачів досить мало. Традиційна проблема була, що в кожній школі повинен бути викладач і не всі вони талановиті, онлайн освіта ж дозволяє одному викладачу достукатись до мільйонів людей, відповідно, лекторів потрібно не так багато.

Хороші лектори будуть чіпляти людей, мотивувати, а далі вже практичні заняття можуть робити технарі, люди, які мають потрібні знання та навички, яким вже не так важливо зацікавити професією, а важливо набити руку, допомогти засвоїти знання. І це, мені здається, другий важливий тектонічний шифт, який дає онлайн освіта.

І які ж мінуси можеш виділити?

Мінуси в тому, що люди часто недисципліновані, тобто похід в аудиторію і погоня за диплом більше схожа на рутину, в якій людина намагається йти до кінця. Люди навколо тебе теж чомусь туди ходять і там є якийсь peer to peer pressure, який відсутній в онлайн освіті. Тому, онлайн будуть вчитись вмотивовані люди, відповідно, важче трейнити багато людей. Наприклад, в IT індустрії потрібно багато людей, але надзвичайно складно мотивувати людей вивчати складні речі і працювати над складними технологіями. З одного боку, онлайн освіта буде відсіювати тих, хто не готові вчитися, а з іншого – постане питання, де ж брати та як мотивувати тих, хто готових до цього?

А якщо вони будуть платити за додаткову вартість цих знань?

Це найкращий механізм. Заплатити наперед – це чудовий мотиватор!

Чи готові люди платити за цей новий підхід до отримання нових знань?

Це пов’язані речі. Якщо встановити причинно-наслідковий зв’язок, то побачимо, що в IT індустрії, наприклад, середня зарплата $3,000 і щоб отримати таку роботу і цю професію треба пройти через певні тренінги. Ми рахували собівартість 5-річної якісної IT-освіти це $500 на місяць, $6,000 на рік, $30,000 на 5 років. Це повноцінна університетська освіта, якої б нам хотілось. Треба показати людям як цей механізм працює, як їм отримати доступ до цієї чудової кар’єри і тоді вони готові будуть платити.

Наші ВНЗ готові надавати такі знання за такі гроші?

Безумовно, ні.

Що зробити, щоб стали готові?

Мотивувати. Ось цей ланцюжок вибудувати досить складно. В комерційних ВНЗ це працює простіше: вони йдуть в компанію і питають, що їй треба, потім готують необхідне, рейтинг ВНЗ зростає. Студенти бачать, що схема працює, попит зростає на випускників, нові студенти готові платити за ці знання. Ось так працює цей механізм. Для переводу державних ВНЗ на цей шлях потрібно тільки нарощувати вагу комерційного сегменту освіти і тільки така конкуренція дасть змогу розвиватися.

Roman_Chmil_Interview_Ed_Is_Changing_3

Чого очікує людина, яка іде за знаннями, за ось цією доданою вартістю вже після того, як вона завершить курс навчання і яка основна задача такого курсу?

Вона очікує, що ці знання будуть потрібні комусь, адже найбільша проблема та ломка наших випускників полягає в тому, що вони старанно вчилися 5-6 років і вони думають, що ці знання чогось варті, а воно нікому не потрібно. Реальні індустрії зовсім інші. І студенти виходять розчаровані та демотивовані тим, що вони витратили шматок життя незрозуміло навіщо. Дуже важливо, щоб освіта була зав’язана з замовником і з потребам. Якщо ти хочеш бути вченим, то треба дивитися скільки вчених потрібно на ринку, в яких лабораторіях можна використовувати ці знання, де конкретно вони на ринку потрібні.

І скільки ж тих людей готувати? Можливо їх потрібно 10 на рік, наприклад, теоретичних фізиків, а не 3000 на рік, як їх планує держава. Ядерну ж бомбу вже зробили – все. В Штатах всі теоретичні фізики, які в 50-х працювали над ядерною програмою зараз поступово перейшли на фондовий та фінансовий ринок Wall Street, або пішли в аерокосмічну галузь, де потрібна їхня кваліфікація та навички. А у нас з 50-х довблять по одній і тій самій програмі. Це одне, чого очікують випускники, що знання їх будуть потрібні.

Друге – вони очікують, що їх тут же загребуть на роботу. Цікаво, що компаніям вони дуже потрібні, але погано працюють employment центри і погано стикують компанії та випускників. Потрібно покращити зв’язок між випускниками та індустрією. Профорієнтування, практики та interships просто конче необхідні. Повинне бути стажування на території якоїсь компанії. Учбові заклади мають побудувати зв’язки з певними компаніями, щоб мати змогу відправляти своїх студентів та викладачів в компанії на практику, щоб всі бачили, які знання потрібні на сьогодні, що актуально і т.п. Це не потребує майже грошей, лише організаційних видатків. Плюс, це ще й соціальна місія для великих компаній. Саме цим цікавий BrainBasket, який є неприбутковим. Його основна місія – зав’язати всіх основних гравців та вирішити проблеми на стиках, а з іншого боку – штовхнути розвиток IT освіти на інший рівень, просто масштабувати всі ініціативи, які є і допомогти всім вийти на наступний рівень якості.

Коментарів немає.

Залиште свій коментар