Відкрита освітня утопія та роль викладача у ній

Меттью Прінеас, віце-ректор і декан у коледжі при державному університеті штату Меріленд, у своїй статті для Evolllution ділиться своїми думками про те, яким чином Відкриті Освітні Ресурси змінюють традиційну систему навчання. Переклад публікації зроблений командою MOOCology.


Оголошена понад десять років тому революція OER (Відкритих Освітніх Ресурсів), назавжди змінила обличчя сучасної освіти. А три роки тому, Шай Решеф, засновник Університету Людей, назвав вплив OER на вищу освіту “тихою, але все ж революційною силою”.

І що ми бачимо наразі? Громадськість, політики та педагоги пропонують величезні ціни на освіту взагалі та на освітні матеріали зокрема, тим самим наближаючи момент повного демонтажу поточної освітньої системи. Великі гравці, такі як Массачусетський технологічний інститут, Стенфорд, Карнегі, Навчання Люмена, і навіть федеральний уряд одночасно висунули величезну кількість ініціатив, пов’язаних з OER. І ось перші серйозні результати. Ми бачимо, як вперше повністю засновані на OER програми, такі як заснована на компетентності модель Спільнота коледжів штату Вашингтон, стали реальністю.

Чи залишається в такій системі місце для індивідуального викладача?

Заміна знайомого всім шкільного підручника на щось нове, подібна до ходи по натягнутому над прірвою канату. Проблеми відбору безкоштовних онлайн-ресурсів з широкого спектру (не кажучи вже про їх створення та впорядкування) можуть бути величезні. Кожного дня виникає все більше питань: Як викладачі зможуть вибрати кращі матеріали з існуючих? Чи можливе створення єдиного уніфікованого підручника для всіх? Доки такого не існує, чи необхідно кожному викладачеві робити це все самостійно?

Для чого існують підручники?

Почнемо з цього фундаментального питання. Яку роль традиційний підручник зіграв у проектуванні наших курсів, у тому, як ми навчаємо учнів, і як студенти навчаються?

Щодо цих питань Кліффорд Лінч виклав свою думку. Згідно поглядів автора, ми повинні розрізняти поняття “можливість навчання” і “можливість отримання освіти”. Можливості навчання повсюдні. А інтернет – це саме те місце, де таких можливостей багато. Учні можуть отримати доступ до всесвіту OER, пошуковим базам даних, онлайн-текстам, відкритому програмному забезпеченню навчального курсу та інших об’єктів навчання.

Однак напрочуд важко побудувати комплексну освіту лише на самій ідеї. Більшість з нас вимагає того, що Лінч називає можливістю отримання освіти: досвід, побудований викладачами, іншими університетськими експертами та штатом і відповідним чином офіційно акредитовані сертифікати та ступені.

Підручник функціонує як свого роду міст між можливістю навчання та можливістю отримання освіти. Підручники, чи фізичні, чи цифрові, мають значні переваги. Вони зрозумілі та передбачувані. Більш того, вони забезпечують візуальні і фізичні платформи для навчання, немов закликаючи студентів: “Це саме те, як виглядає знання”.

Не дивно, що підручник був невід’ємним атрибутом освіти так довго, і що підготовка до революції OER зайняла декілька років і лише зараз ми на порозі переломного моменту.

Що саме від нас приховано?

Загальнодоступні електронні підручники являють собою нібито компроміс, дозволяючи викладачам користуватися деякими перевагами використання OER, зберігаючи при цьому звичну підтримку та структуру підручника.

Але навіть провідні онлайн-викладачі навряд чи змогли б досягти істотного успіху, якби спробували дублювати кожен аспект стаціонарних занять у класі. У кожного освітнього середовища є свої власні переваги. Те ж саме відноситься і до OER. Діапазон і різноманітність доступних всім OER дозволяють нам пов’язувати, впорядковувати і збирати з блоків ресурси способами, неможливими з фізичним, або навіть цифровим, підручником.

OER пропонують також нові можливості для підвищення якості навчання, створюючи нові місця для взаємодії факультетів та студентів. Наприклад, сайт для обміну інформацією Diigo. Він пропонує способи організації, коментування, висунення на перший план і поділу груп рівня програми та рівня курсу на сайті.

Такі інструменти можуть зробити наші взаємодії з текстом зручним для всіх читачів. Читання стає громадською діяльністю із забезпеченням спільного доступу (як, втім, це було протягом більшої частини історії людства). Те, що було “чорною скринькою” для викладачів – що студенти насправді роблять і вивчають, коли вони віддалено виконують доручене читання? – тепер стає місцем взаємодії та обміну інформацією.

На шляху до відкритої освітньої утопії

Моделі, які працювали протягом багатьох десятиліть чи століть, мають тенденцію бути стійкими. Питання, з яких ми почали, – чи повинні викладачі написати свої власні підручники? Чи повинні вони використовувати матеріали курсу іншої установи? – приховують напрямок думок про складові власних ресурсів, сформованих традицією фізичного тексту. Як стверджував Герд Кортемейер, це образ думок, який сприяв індивідуалістичному підходу до прийняття OER. Це, власне, і підтримало рух протягом більшої частини першого десятиліття.

На сьогоднішній день ця трансформація вимагатиме від людей і установ приймати активну участь у революції OER.

Що ця трансформація буде собою представляти? Напевно, перша відповідь на це питання приходить з профілем доктора Філа Вендітті, представленим Кейблом Гріном з Creative Commons. Грін описує титанічні зусилля, прикладені Вендітті для створення й просування безкоштовних і відкритих освітніх ресурсів. Один з них – “50 Мудрих спікерів” – ресурс для курсів публічних виступів. Надихаюче кредо Вендітті могло б стати керівним принципом для руху OER в цілому: “Я вважаю, що сутність освіти повинна бути розділена. Кожен день я запитую себе, “Як я можу допомогти привести людей до більшої кількості інформації? Адже це суттєво змінило б їх життя'”.

Коментарів немає.

Залиште свій коментар